Якось Діду до обіду
Захотілось колобка.
Баба каже: - Добре, Діду,
Правда, кінчилась мука...
Та в засіках помела
Й Колобка таки спекла.
Розпахтівся, можна й їсти.
Дід у рот – язик пече.
- Ой, - кричить, - із печі тісто
Не скуштуєш, гаряче!
Зараз їсти зле мені,
Хай схолоне на вікні.
Колобок холов від вітру,
На вікні лежав, пахтів
Та й надумав думку хитру:
Утекти кудись схотів.
Вліво бік і вправо бік,
З підвіконня нишком – скік!
Враз ховатись заходився,
Серед квітів хутко зник,
Потім з двору покотився
У зелений чагарник.
Вітер боки обдував,
Колобок собі співав:
Я від Діда втік
І від Баби втік!
Покочуся скоком-боком
Заховаюсь в чагарник!
Докотився, бачить, Зайчик
Між кущів зелених спить
Ще й бурчить крізь сон: - Окрайчик,
Погризу тебе я вмить!
- Не гризи! Гарячий я!
Осьде пісенька моя:
Я від Діда втік
І від Баби втік!
Ще й від Зайця Побігайця
Заховався в чагарник!
А назустріч Вовк голодний
Звідкись повагом чвалав.
- Колобок! Та ще й холодний!
З’їм тебе я! – заволав.
- Тісто маю я гливке!
Краще слухай ось таке:
Я від Діда втік
І від Баби втік!
А від Зайця Побігайця
Заховався в чагарник!
Злого Вовка стрів,
Від його зубів
У густі кущі малини
Докотитись ледь успів...
Опинився за хвилину
У малині Колобок.
Тут Ведмідь біжить в малину,
Хоче взяти на зубок.
- Щоб Ведмідь не зжер мене,
Заспіваю! Хай засне!
Я від Діда втік
І від Баби втік!
Ще й від Зайця Побігайця,
І від Вовка хутко зник.
Вже й товстий Ведмідь
У малині спить,
А я пісню доспіваю
І швиденько в ліс кіть-кіть...
- Тс-с-с!.. Піду. Хай гарно спиться.
- Прощавай, приємних снів...
Покотився і Лисицю
В лісі темному зустрів.
- Кумо, звідки йдеш, куди?
Слухай пісню і сиди:
Я від Діда втік
І від Баби втік!
Ще й від Зайця Побігайця
Заховався в чагарник...
- Зачекай! – кричить руденька,
- Гарна пісенька твоя,
Тільки змалку я глухенька,
Здалеку не чую я!
Підкоти но свій бочок:
Сядь мені на язичок!
- Я від Баби... і від Діда...
З язика співець гука.
А в Лисиці – час обіду.
Гам! - немає Колобка.
Та й вляглася під дубок.
Каже: - Добрий Колобок!
А в цей час край лісу в хаті
Дід подибав до вікна.
Ба! Нема що куштувати!
- Бабо! Що за дивина?!
З печі дух до лісу чуть:
Колобка вже знов печуть.
Автор Тетяна Чорновіл
Зв'язатися з автором можна за адресою: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
