Нас уже:
1
8
1
3
6

Вхід


Вы можете восстановить пароль либо зарегистрироваться если еще не проходили регистрацию.
Або увійдіть через
 

Шкільні оповідання

Тетяна Чорновіл

 

РЯТІВНИК  ФЕОФЮНДИКІВ З ТРЕТЬОГО “Б”

 

        Маріє Павлівно, ви посилали свого учня в бібліотеку по карту зоряного неба? – відповів директор запитанням на учнівське “до- брий – день” і впустив поперед себе Вітю Чубенка з розгубленим поглядом.

        Я його аж на пустирі з тією картою перепинив.

        Розберемося, Степане Марковичу, – коротко кинула вчителька. Їй було прикро, що із несхвальним вчинком директор застав вихованця саме її класу.

        Та вже розберіться!  А наступної весни пустир треба на суботнику деревцями засадити. – директор причинив двері і залишив Вітю наодинці з проблемами.

        Ну, що цього разу, Чубенко?! – Марія Павлівна строго бликнула з-під окулярів на Вітіні черевики з налиплими на підошви шматками глини.

        Тільки прошу не забувати, що двоюрідного дядька у лікарні ти вже провідував, собачку з-під трактора рятував і по ліки незнайомій бабусі також ходив.

Клас завмер у очікуванні “циркової програми” за рахунок дорогоцінних хвилин уроку.

        Що, що?!!  Прибульці з планети Феофюнд? Ну, це вже дійсно занадто... От що ми зробимо. Загляну я сьогодні ввечері до твоїх батьків. Може вони допоможуть угамувати твої фантазії.

         Тихо, діти! Сідай, Чубенко. Продовжимо урок.

Вітя похнюплено побрів до своєї парти, не звертаючи уваги на глузливо-веселі усмішки однокласників.

            Знав же, знав, що не повірять! І ніхто б не повірив! Якби хто з однокласників сказав Віті ще вчора щось таке про прибульців, то й він би хихотів так само, як ця противна сусідка по парті Людка. Ще маєш неприємності з візитом учительки додому. Тепер уже точно велосипеда не куплять. Думки снували у Вітіній голові, і він майже не чув Марії Павлівни, хоч та розповідала, здається, цікаво, бо в класі поступово запанувала тиша. Вітя ж у думках був далеко. Він згадував, що з початку навчального року ніяк не міг пристосуватися до другої зміни і майже кожного дня запізнювався на уроки. Через ті запізнення викручувався, як міг, забрехався по вуха і кожного дня збирався почати нове достойне життя.

            І сьогодні б точно почав! Зібрав портфеля ще зранку, а з дому вийшов на годину раніше. У бік пустиря навіть не глянув, хоч алея, що веде до школи, змовницьки виперла перед очі вузеньку ледь протоптану стежечку між кущами жасмину. Якби ж не оте дивне та розпачливе “фі-ю...фі-ю-ею...фють...”, що доносилося з кущів.

   Тільки гляну, що там, – мелькнуло в голові, а ноги звично звернули на пустир.

        Відгорнути ось цю гілку... Що це ?!! Мерщій утікати! – небачене раніше фіолетово-рожеве сяйво засліпило очі. Вітя від несподіванки посковзнувся на мокрій від учорашнього дощу глині, хитнувся прямо в те дивооижне сяйво і всім своїм тілом відчув неймовірний жах. Свій... і ще чийсь. Ще двох істот. Потилиця раптом заніміла і з тієї миті відбулося спілкування з космічними парибульцями. Як саме?  Телепатично та мовними одиницями, нечуваними раніше, але в ту мить чомусь на диво зрозумілими.

Віті стало відомо, що дві істоти – жителі планети Феофюнд, населеної енергетичними системами, випадково потрапили на планету з представниками біологічного життя. Вони в розпачі, бо ще неповнолітні ( маленькі феофюндики ) і не знають, як повернутися додому. Енергетичний запас майже вичерпаний, адже тримати літальний апарат біологічно невидимим дуже виснажливо. Шансів на виживання мало, адже випромінювання тутешнього світила таке вбивчо жовте.

Вітін зір пристосувався до фіолетових спалахів і він уже міг розрізняти прибульців – два світлових згустки з безліччю рухливих промінців-щупалець навкруги, парою глибоко-темних органів сприйняття на зразок людських очей, та органом спілкування, витягнутим у вузеньку дудочку. Мабуть тому слова феофюндів майже всі починалися на “ф”, нагадуючи свист. Феофюнди час від часу пересвистувалися між собою,  бо телепатія забирала в них багато енергії.

        Потрібна карта зоряного неба!  Тоді феофюндики зможуть повернутися на свою планету! – скоріше відчув, ніж зрозумів Вітя і швидко побіг до шкільної бібліотеки...

        Ура! Встиг! – хоч феофюндики в кущах уже ледве блимали, Вітя знав, що енергії прибульців вистачить, щоб закарбувати в своїй пам‘яті обриси карти і тим самим врятуватися.

        З якого ти класу, шановний?! – це вже голос директора над головою. Далі ви все знаєте.

        Тобі зрозуміло, Чубенко? – запитання Марії Павлівни повернуло Вітю до класу. Він хоче щось відповісти, та потилиця знайомо заніміла для телепатичного спілкування з феофюндійським літальним апаратом:

        Ти врятував нам життя, дивовижний представнику біологічного існування. Шкода, що не вдалося познайомитися краще. Треба було поспішати, бо проміння світила та умови життя вашої планети для нас згубні.  Ми більше ніколи не зустрінемось, та пам‘ять про тебе і вдячність за твій вчинок назавжди збережемо в наших феолах.  Феєюе !

На серці у Віті зробилося легко й радісно від того, що прибульців удалося врятувати. Задзвонив дзвінок на перерву. Віті вже не шкода неіснуючого велосипеда . Він показав Людці язика і повагом вийшов із класу. Адже нове життя третьокласник Чубенко починав саме зараз.

А в цей час на далекій планеті Феофюнд зоряної системи Файяют в одній з невеличких філеюі відбувалася дивна файярі. Два феофюндики постали перед фагоосом і колір їхнього вмпромінювання змінювався від звичного фіолетового до зблідлого рожевого, що означало страх та збентеження.

  Так ви стверджуєте, – різко свистав по-феофюндійськи фагоос, начисто забувши про телепатію, – що побували на пданеті Фємля, невідомої нам зоряної системи, населеній біологічним життям?! Вгамуйте свою фантазію! Адже вченими давно доведено, що біологічного життя не існує. Зізнайтеся, що ви фуфлоу, шановні. Треба менше сприймати фантастичних фяфйолів, а займатися більше домашніми завданнями. До речі, що я вам задав на минулому тижні? Сконструювати фіют, відвідати одну з планет нашої зоряної системи і скласти звіт про подорож. А ви? Що за нісенітницю несете у своєму звіті? Як могли потрапити так далеко на своєму примітивному фіюті? Як змогли вижити в тих неможливих умовах? Чому так безсоромно вигадали  карту зоряного неба? Фялью, шановні феофюнди, фялью!

Фіолетові промінці-щупальці фагооса змінювались від обурено-зеленого до гнівно-жовтого. Фєст феофюндиків навпаки веселився, як міг. То тут, то там вибухав сніп веселого червоного кольору із вкрапленнями коричневого глузування. І справді!  Ох і утнули ці два вигадники- фуфлоу!

 

Невеличкий феофюндійський словничок із записника Віті Чубенка

 

1. Феол                центр існування.

2.Феєюе               прощай.

3. Файяют            світило планети Феофюнд.

4. Філеюі              школа юних феофюндів.

5. Файярі               подія, видовище.

6. Фагоос               вчитель, подавач фагоо.

7. Фагоо                 інформація.

8. Фуфлоу              брехун, брехня, брехати.

9. Фяфйол             телепатичний кліп

10.Фіют                 літальний апарат.

11.Фялью              сором, соромитися.

12. Фєст                зібрання феофюндиків, клас.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. Ви можете зареєструватись, увійти на сайт вгорі, або увійти за допомогою соціальних мереж:

Войти через loginza

Коментарі

До даної статті поки немає коментарів. Станьте першим!