_1.jpg)
Настало сонячне літечко – чарівна пора веселих розваг і мандрівок. Адже разом з літом до школярів і школяриків прийшли канікули! Тож треба поспішати провести літню пору якнайкраще. Вас чекає річка, ліс, барвисті квіти і соковиті ягоди. Пропонуємо підбірку захопливих віршів про літо для школярів.
Канікули
«Канікули! Канікули!» —
співає все навколо.
Канікули, канікули,
канікули у школі!
А що таке — канікули?
Це літні дні барвисті,
це час, коли нам ніколи
хоча б на мить присісти,
бо треба мчати босими
наввипередки з вітром,
з густих лісів приносити
горіхів повні відра.
Це час у річці хлюпатись,
підсмажувати спини
і зранку в лузі слухати
тонку струну бджолину...
Це час, коли за хлопцями
ми скучим, як ніколи,
і нам страшенно схочеться
скоріше знов до школи!
Костецький Анатолій
Щедре літо
Літня спека, грози, грім,
Літо, ти прекрасне всім!
Скільки в тебе є скарбів:
В лісі — ягід та грибів;
У садках — смачна малина,
Аґрус, яблука, ожина.
Фрукти й зелень соковита —
Це смачні дарунки літа.
Ген тече срібляста річка...
Ой і тепла ж в ній водичка!
Можна влітку засмагати,
Можна плавати й пірнати.
Т. Корольова
Славмо, славмо літо!
Червень дбав про нас —
Ягід нам припас.
Липень дав нам радо
Меду повен кадуб.
Серпень серед нив
Жниварів зустрів.
Жнімо, жнімо жито!
Славмо, славмо літо!
Храпач Григорій
Літечку, зацвіти
Літечку, літечку, зацвіти,
Солоденьких ягідок уроди.
Умивай їх росами рано-рано,
Поки небо зорями іще вбрано.
Зігрівай їх сонечком тепло-ясно,
Поливай їх дощиком рясно-рясно.
Будуть, як намистечко, у траві
Красуватись ягідки лісові.
Оксана Кротюк
Літній ранок
Джмелі спросоння — буц лобами,
Попадали, ревуть в траві.
І задзвонили над джмелями
Дзвінки-дзвіночки лісові.
Повільне сонце на тумані
До проса виплило з води,
Де на пташинім щебетанні
Послався малиновий дим.
Лиш сонях спав, хоча й не мусив...
І ось за те, аби він знав,
Важкий ячмінь медовим вусом
Бджолу за лапку лоскотав.
У картузах із парусини
Комбайн комбайнові гукав:
— То що косить? Воно ж все синє —
Де льон, де небо, де ріка?
Микола Вінграновський
Літо
— Липа, липа зацвіла! —
Засурмила всім бджола.—
Гей, злітайтеся, подруги,
У гайок на край села.
Там уже не видно віт,
А лише пахучий цвіт.
Наберем багато меду.
Вирушаймо ж у політ! —
Бджоли з пасіки летять,
Липі крону золотять.
І здається, що у липи
Віти струнами бринять.
Тамара Коломієць
Підкрався вечір
Підкрався вечір полем навпрошки,
За ним стежками тіні полохливі.
Тополі, освіжившись в літній зливі,
Уривки хмар зібрали на вершки.
Поснули в зілля пахощах джмелі,
Від трунку конюшини захмелілі,
Лиш вітер різнотрав’ям котить хвилі
І тане в вечоровій сивій млі.
Упало сонце в спалахи краси,
Аж за ліском заграва зайнялася.
Густим туманом з річки ніч звелася
В намистах із холодної роси.
Тетяна Чорновіл
Літня ніч
Стихнув гомін край села,
Стихли кроки.
Синя мла оповила —
Шлях широкий.
Тиха: липа стереже
Тихий вулик.
Натомились бджілки вже —
І поснули.
Їм у снах пливло навстріч
Тепле літо.
Пахнув сон їх цілу ніч —
Медоцвітом.
Петро Куценко
Пісня м’ятного дощу
Кисень з воднем упереміш
Вниз негода розсіває.
З крапель їх не відокремиш.
Дощ співає.
Стогнуть згустки хмар імлисті
Диким присмерком озону,
Холодять у м’яти листі
Пісню сонну.
Сон в дрібному шелестінні
З листя скапує додолу,
Угортає в теплі тіні
Лід ментолу.
Пеленою запашною
Літо мріє дощ обняти,
Заплітає в спів луною
Нотки м’яти.
Тетяна Чорновіл
Спека
Максі-дозою тепла
Заморила спека літо,
Своїм диханням вогненним
Все живе навкруг пекла
І задуху мов крізь сито
Просівала,
Заливала
Землю жаром незбагненним.
Вже й дебелі лопухи
До землі схилили вуха,
Виглядали хмар з дощами
Їх заквітчані верхи,
Та розхристана задуха
Літо гріла,
Тінь дурила
І ховала між кущами.
Враз десь взявся вітерець
І, нагнавши хмар грайливо,
Холодком війнув довкола.
Хлюпнув пахощі чебрець
В довгождану літню зливу…
Спека вмилась,
В небо звилась
І під зливою схолола
Тетяна Чорновіл
Віночок повійки
Берізка звіть, чи то березка,
Не я, признатись, в тому винна,
Що в мене, у в’юнкої, тезка –
Та білокора деревина,
Що й по землі не вміє слатись,
Лиш завдає піснями жАлю!
Хто б міг від неї сподіватись
Цих квітів в пахощах мигдалю,
Що біло тріпотять на вітрі
В промінні сонця запашного.
Що?! Ви мене сапою? Хитрі!
Та все ж не вийде в вас нічого.
Бо влітку все моє коріння
Теж розповзлося по городу,
Не ви, а я тут господиня!
Милуйтеся на мою вроду,
Що вам до осені дарую.
Я грядку вам вберу в віночок,
Красою скромно зачарую!
Повійка звіть мене, в’юночок,
А ще берізка, чи березка…
Тетяна Чорновіл
Чорнобривці на дощі
Впав день спекотний день до землі,
Шукаючи місця тінисті,
А спраглі пуп‘янки малі
Ховали сон в дрібному листі.
Напитись так хотілось їм,
Схилились вниз ростки зів‘ялі,
І хмари, притягнувши грім,
Розверзли вниз свинцеві далі…
Враз розпустились на дощі
Зелені пуп‘янки щасливі,
І диво росяне п‘ючи
З‘явились квіти чорнобриві.
В дощ чорнобривці розцвіли,
Про сонну спеку забували,
А хмари все дощі лили
І землю літом напували…
Тетяна Чорновіл
Мій Серпню, любий місяцю!
Спекотний Липень дівся десь,
А Серпень вже з серпом іде.
Зустріло його Літечко,
Давай гукати-кликати:
– Мiй Серпню, любий мiсяцю,
Гайда купатись пiдемо,
Ласкаве тепле сонечко
Давно в рiцi купається!
– Не можу зараз, Лiтечко,
Бо саме в полi хлiб стоїть,
В нiм вiтер грає хвилями,
Того й гляди – осиплеться.
– В коморi хлiб – ходім тепер
В ліс по гриби та ягоди.
– Зажди ще трохи, Лiтечко,
Збираю раннi яблука.
– Довiдайся ж, мiй братику,
Прийди, хоч попрощаємось…
– Iду вже, лиш городину
На всiх грядках упораю.
Бiжить-спiшить з гостинцями,
Та Лiтечка нiде нема –
Метеликом малесеньким
Кудись удаль полинуло.
Ще гріло ніжне сонечко,
Та Серпень в квіти сум ховав,
Бо в кожному метелику
Все Літечко ввижалося.
– Бери ж гостинцi, Осене,
Це все – дари вiд Лiтечка,
А я пiду байраками,
Знайду свого метелика.
Тетяна Чорновіл
Ішло літечко травами
Ішло літечко травами,
Заклопотане справами.
Вітерцем теплим віяло,
В землю зіллячко сіяло,
В віщі сни розливалося,
Щоб чарівне збувалося.
Огортало все ласкою,
В далеч вабило казкою.
Ткало смуток хмаринкою,
Пахло хліба скоринкою…
З добрих мрій посміхнулося,
Та й пішло. Не вернулося…
Тетяна Чорновіл
