Випав сніг
Вдягнувшись тепліше,
Морозяним ранком
Мариночка вийшла
І стала на ганку.
– Як гарно навколо!
Все вкрилось кругом
Пухнастим та чистим
Блискучим сніжком.
У білому вбранні
Зелені ялини.
Під сніг, як під ковдру,
Сховались рослини,
Щоб їх не дістали
Морози страшні,
Щоб взимку заснути
Й ожить навесні.
Ставаймо на лижі,
Сідаймо в санчата,
Берімо коньки,
Щоб стрілою помчати!
Хай щоки щипає
Мороз жартома!
Хороша погода!
Весела зима!
Сніговик
Як сумно в нашому дворі
Сніговику малому.
Та він не скотиться з гори,
Не побіжить додому.
Від снігу вся земля блищить –
Сніговику не зимно.
Ледь–ледь в повітрі мерехтить
Сніжинка – цятка синя.
Та не одна! Їх цілий рій
Спустився з неба долі,
їх стільки, скільки в тебе мрій, –
Танцюють в дружнім колі.
А сніговик один стоїть
Йому страшний не холод:
– У мене друга, уявіть,
Ще не було ніколи.
І ні з ким гратись у сніжки... –
Його проймає туга,
А навкруги – пусті стежки,
Нема, немає друга.
Нема – так буде, не журись!
Ось вуглики, морквина,
А замість шапки хтось приніс
Старе відро з–під тину.
І грають весело в сніжки Надворі два сніговики!
(Володимир Кухалашвілі)
Чому лютий короткий
Чи то жарт напівзабутий,
Чи одна із небилиць –
Тільки чув я, ніби Лютий
Довгий–довгий був колись.
Він у шапці–невидимці
Мандрував собі щодня
По дорозі, по стежинці,
По заметах навмання.
Де не ступить – наче глиця
Стане вмить колючий сніг,
На льоту замерзне птиця
І впаде йому до ніг.
А дихне – ставки і ріки
Лід засклить аж до весни
І поснуть, бува, навіки
Судаки, лящі, лини.
По горбах і кручах голих
Мерзнуть кози і зайці...
І забили тут на сполох
Побратими–місяці.
На узліссі просто неба
Раду скликали мерщій.
– Гріти землю швидше треба!
Загули навперебій.
Ну, а Лютий не зважає,
Все те байдуже йому,
Не припас, мовляв, тепла я,
Де ж тепер його візьму?
І сказали побратими:
– Це турбота не твоя,
Вахту Березень нестиме
Від сьогоднішнього дня.
...Чи то жарт напівзабутий,
А чи й вигадка, гляди, –
Тільки от говорять люди,
Що відтоді місяць Лютий
Став коротким назавжди.
(Вадим Скомаровський)
Про сніговика
У дідка Сніговика
Кочерга замість ціпка,
Замість носа – бурячок,
Замість шапки – банячок
Сперся він на кочергу
І ні кроку по снігу.
А в одлигу позіхнув,
Кочергою ворухнув,
Бороду розпушив
І по стежці рушив.
– Ти куди оце, куди?
– А туди, де холоди,
Де снігів уволю, –
На Північний полюс,
Буду жить і поживать,
Дім із криги мурувать,
Кочергою у хокей
На крижині грати
І морозивом гостей
Буду частувати.
(Тамара Коломієць)
Грудень
Копитами дзвонять
Коні по землі.
А мені здається –
Грають скрипалі.
Ніби цвіт черешні,
Пада з неба сніг,
У хустину білу
Запинає всіх.
Стелиться дорога
Білим полотном
Морозенко–грудень
Йде над тихим Пслом.
Копитами дзвонять
Коні по землі,
А мені здається –
Грають скрипалі.
(Володимир Мордан)
Зимонько–снігуронько
Зимонько–снігуронько,
Наша білогрудонько,
Не верти хвостом,
А труси тихесенько,
Рівненько, гладесенько
Срібненьким сніжком.
Ми повибігаємо,
Снігу накачаємо
Купу за садком.
Бабу здоровенную,
Уночі страшенную,
Зліпимо гуртом.
Зробим очі чорнії,
Рот і ніс червонії –
Буде, як мара.
День і ніч стоятиме,
Вовка проганятиме
Від свого двора.
Зимонько–снігуронько,
Просимо, голубонько,
Щоб мороз стояв,
Бабу товстобокую,
Відьму вирлоокую,
Пильно доглядав!
(Л.Глібов)
Сипле сніг
Сипле, сипле, сипле сніг...
Мов метелики сріблисті,
Ті сніжинки білі, чисті
Тихо стеляться до ніг...
Сипле, сипле, сипле сніг...
Сипле, сипле, сипле сніг...
Тихо, легко і спроквола
Покриває все довкола, –
Ні стежок, ані доріг...
Сипле, сипле, сипле сніг...
Сипле, сипле, сипле сніг...
Вже присипав доли, гори,
Вже весь світ, мов біле море,
Біле море без доріг...
Сипле, сипле, сипле сніг...
(Марійка Підгірянка)
Сніжинки
Білесенькі сніжиночки,
вродились ми з води;
легенькі, як пушиночки,
спустилися сюди.
Ми хмарою носилися
від подиху зими,
і весело крутилися
метелицею ми.
Тепер ми хочем спатоньки,
як дітоньки малі,
і линемо до матінки –
до любої землі...
Матуся наша рідная
холодна і суха,
бо дуже змерзла, бідная,
вона без кожуха.
Отож її нагріємо,
устелимо сніжком.
Мов ковдрою, накриємо
легесеньким пушком.
Нехай зимою злючою
вона спочине в сні,
щоб зеленню пахучою
прибратись навесні!
(Микола Вороний)
Зимова калина
Все жахав мороз калину:
– Побілієш ти, як сніг,
Заморожу до загину. –
Заморозити ж не зміг.
Червоніла, пломеніла,
Грона жевріли як жар.
Не лякалась, не біліла –
Не калина, а пожар.
А коли прибігли діти,
Любо мовила вона:
– Ви мене в коші беріте,
Я морожена – смачна.
Зустрічали з пиріжками
Свій Новий щасливий рік...
І солодкими цівками
Лився їм на губи сік.
(Платон Воронько)
Сніжинки
Пролітають біленькі сніжинки
І сріблясто на сонці блищать.
Мамо, мамо, чому я сніжинки
Не умію ніяк упіймать?
Вже здається, що ніби й спіймаю,
А відкрию долоню: нема!
Лиш водичка з долоні стікає.
Лиш водичка в долоні сама.
Каже мама здивовано доні:
– А чи знаєш, чому це так є?
Бо у тебе тепленька долоня,
А сніжок від тепла розтає.
І помислила доня хвилинку,
Рукавичку наділа свою.
– Мамо, – каже, – тепер я сніжинку
Вже напевно, напевно, зловлю!
(С.Кузьменко)
Казка про Діда Мороза та бабу Завірюху
У пралісі, у лісі –
Палац чудовий, чистий:
Одні кришталі в стрісі,
А зруб – увесь льодистий.
Поміст як сонце сяє,
А постіль – білі пухи.
Такий–то дім прекрасний
У Баби Завірюхи!
А Баба Завірюха
Мороза Діда має;
Та баби дід не слуха,
Усе один гуляє.
На села ходить в нічку,
Як згасне промінь сонця, –
То міст кладе на річку,
То квіти на віконця.
А баба все сердита,
Що дід один гуляє,
В метелицю сповита,
Шляхи всі замітає.
Холодним вітром дмуха,
Кладе замети всюди,
Щоб дід бабусю слухав
І не ходив нікуди.
(Марійка Підгірянка)
Сніжок трясе
Ой, сніжок трясе
Вільно, вільно –
Засипає все
Густо, рівно.
Порівняв горби
З долинами –
Зрівняє карби
Межи нами.
Ой, сніжок трясе
Біло, біло –
Присипає все,
Що боліло…
Мече, мов в піну
Літ скрижалі:
За ранню вину
Й пізні жалі.
Ой, сніжок трясе
Срібно–сніжно, –
Пригортає все
М’яко, ніжно.
Що зійшло в любові,
В труді, в крові
Тулить в смути дні
До обнови.
Ой, сніжок трясе…
(Марійка Підгірянка)
Перший сніг
Зима така недобра,
Така скупа зима,
Бо снігу для хлоп'яток
У неї ще нема.
Послухай, чорна зимо,
Пора уже, пора:
Санчатам нашим сниться
Засніжена гора.
І лижі дуже хочуть
Побігти по лижні,
А діти марять лісом
У срібному вбранні.
І от одного ранку
Ми бачим у вікні:
Все біло, біло, біло,
Немовби уві сні.
Це сніг на білих лапах,
Нечутних і м'яких,
Підкрався, наче кицька,
І біля хати ліг.
(Г. Усач)
Ой дарма-дарма
Ой дарма-дарма.
Що тепла нема.
Це тому, це тому,
Що у нас зима.
Ми санчата візьмемо,
В двір кататись підемо.
Сніг-сніжок пухнастий,
Любимо тебе!
Дід Мороз вусатий,
Подарунки де?
Біло стало, гарно стало
Надворі, надворі,
Прилетіли на калину
Снігурі, снігурі
Ой, як добре на санчатах
Нам із гірочки кататись!
(А. Баголіка)
Із сніжком ми дружимо
Там, де поле, там, де луг,
Ходить завірюха,
Сипле сніг із рукавів
І морозить вуха.
Ой сніг, сніжок,
Біленький, лапатий,
Ти звідки до нас
Прийшов погуляти?
Щоки полум'ям горять,
Та біжать малята,
Щоб везти із гірки сміх
На своїх санчатах.
Ти, вітриську, зупинись,
Йди із нами гратись,
На санчатах цілий день
Будемо кататись.
(В. Кленц)
Сніжок
Ой, летить сніжок, летить,
Заміта дороги!
Ходять діти по снігу —
Загрузають ноги.
Снігу, білий сніжку!
Посипай доріжку.
Насип цілу гору
Біля цього двору.
А лопатки наші де?
Нащо їх сховали?
Та ж вони якраз на те,
Щоб сніг розгрібати.
Ой, летить сніжок, летить,
Пада на доріжки!
Та не глибоко тепер —
Не загрузнуть ніжки!
(К. Перелісна)
Перший сніг
Білі метелики,
Ніжні метелики
З неба летять.
Білим метеликам.
Ніжним метеликам
Ніде сідать.
Поле з ярочками,
Луки з гайочками,
Хутір з селом.
Все ними вкрилося,
Все застелилося
Білим рядном.
Білі метелики,
Ніжні метелики
Впали й лежать.
Білим метеликам,
Ніжним метеликам
Вже не літать.
(П. Савченко)
У бабусі-холодусі
Усміх сяє на лиці,
Ходить в теплому кожусі,
З дивним пензликом в руці.
Раз мазок і два мазок –
На вікні цвіте бузок,
А на другім – сад казковий
Біля місяця-підкови.
А на третім – срібний дім,
Іній світиться у нім.
Всі дивились, дивувались,
Хто художник – здогадались.
Дід Мороз хвалив бабусю
Чарівницю-холодусю,
З нею в танці закружляв,
З Новим роком привітав.
(Є. Найт)
