Вечір напередодні Різдва має назви:
Святвечір, Багата кутя, Вілія.
Щойно на небосхилі з'являється перша зірка, всією родиною сідають за стіл, який звуть багатим, бо на ньому має бути 12 різноманітних пісних страв. Звідси й назва "Багата кутя" чи "Багатий Святвечір".
Протягом року місяць Землю обігає 12 раз, тому на різдвяному столі українців кожному обігу місяця присвячена страва.
На Багату кутю мусять бути приготовлені страви з усієї городини та садовини, які тільки є в господарстві, щоб усім цим пригостити й Бога врожаю і святі душі дідів-прадідів. А вони покуштувавши всього, чим їх пригостять, дадуть в наступному році багатий врожай.
Пісні страви мусять бути як безкровна жертва рослинності, яку людина вживала, бо це і є магічна дія – ми маємо все завдяки нашій землі й врожаю. За святковий стіл сідає Велес - божество худоби,тому жодна тварина в цей вечір не повинна зазнати кривди.
На різдвяні свята обов'язковим символом є Дідух, який виготовляють з обжинкового снопа. Дідуха урочисто вносили у світлицю і ставили на Бабу – оберемок соломи, якою застеляють долівку.
Добрий вечір! З Колядою!
Несемо жито з травою.
Дай, Боже, на жито уроду,
а на сіно погоду!
Дідух символізує культ роду предків. Вважається, що добрі душі пращурів мають оберігати посіви та врожай від всіляких бід: повені, граду, бурі, вогню тощо. Казали приказку з цього приводу: "Дідух – до хати, біда – з хати".
Оскільки вважається, на час народин Сонця, тобто на Різдво, духи пращурів з настанням сутінків оселяються в помешканнях, то на їхню честь і ставлять на почесне місце (покуті) Дідуха, біля якого обов'язково мають бути кутя та узвар, які є поминальними стравами.
Напередодні Щедрої куті (з 31 грудня на 1 січня) Дідуха виносять з оселі. В одних випадках його повністю спалюють в садку біля хати так, щоб дим ішов на дерева і молили про добрий урожай, в інших – обмолочують (солому все одно палять) і насіння змішують з тим, яким засівають оселі на Новий рік або тримають до Благовісника і змішують з посівним зерном. В любому варіанті Дідух - це короткостроковий оберіг, тому правільніше навчитися в’язати Дідуха власноруч.
Після обходу двору господар брав у руки макітру з кутею, а господиня тримала свічку. Зупинившись посеред сіней, чоловік каже:
– Пресвяте Сонце, Місяцю ласкавий, зорі ясні, дощі рясні – йдіть до нас на Святу Вечерю – Кутю їсти!
– Святі наші діди-прадіди, батьки-матері, брати-сестри, діти онуки-правнуки – усі душі наші-Лада, йдіть з нами вечеряти! (Промовляє тричі).
Жінка додавала:
– Шануємо вас і просимо до господи Святу Вечерю споживати!
Потім хатні двері зачинялися, а надвірні відчиняє господиня:
– Лихий морозе, буйний вітре, палючі промені, люта буре, лихе й зле – йдіть кутю їсти! (Проказує тричі).
Потім виходить надвір, стає перед порогом і каже:
– Кличу вас!... Не йдете? Щоб повік-віків не приходили...
Щоб ми вас видом не видали, слихом не слихали...
Скам'янійте ж у скелях, кручах, темних лісах, високих горах, глибоких кручах, у снігах-льодах, куди курячий голос не доходить...
Вертаючись до хати викручується господар три рази проти сонця, запирає й засуває двері, немов виключаючи в святвечірнім містичнім моменті свою хату і свою рідню від усього світового лиха. Потім обкурює ладаном хату та всіх домашніх три рази та кладе черепок з ладаном на камінь під стіл, щоб викурити з хати нечисту силу.
За Святвечірній стіл першим, як і годиться, сідає господар, а за ним інші члени родини..
Під час святкової вечері намагаються не виходити з-за столу, розмовляють тихцем. Вставши, глава сімейства пропонує пом'янути предків і запросити їх до Святвечора. Вважається, що саме в цей час усі предки мають прийти до оселі, а відтак для них звільняють місця на лавах, ліжках, стільчиках, ставлять на ніч страви й кладуть ложки. Слідом за господарем усі присутні виголошують молитву, яка звернена до тих, хто заблукав у лісі, чи не повернувся з далекої дороги або війни. Тому перед тим, як сісти, домочадці дмухали на лаву, "щоб не присісти чиюсь душочку".
Господар називає імена небіжчиків, приказує:
– Хто вмер, той у Наві, а хто живий, той з нами. Хай їм легко ведеться, а нам легко живеться!
Наступну молитву виголошують усім нині сущим членам родини. Їм зичать здоров'я і щастя, бажають, щоб гуртом і в злагоді дочекались наступного Різдва. Після цього господар бере свічку та миску з кутею і, поклонившись до чотирьох кутів, передає страву дружині. Кожен з присутніх мав з'їсти по три ложки куті.
Після вечері діти повинні однести обрядову їжу своїм хрещеним батькам, бабусям-дідусям. Звичайно, коли близько, а коли далеко, то це робилося на 1-й день Різдва разом із батьками. Матері кладуть дітям до куті ще книша та калачі та інші страви за бажанням.
Діти, зайшовши до хати, кажуть: "Добрий вечір! Мамо й тато прислали вам хліб, сіль і вечерю".
Надвечір на Різдво село оживає – починається масове колядування. Колядки – це переважно величальні пісні, призначені для кожної конкретної людини: господаря, господині, хлопця, дівчини, дитини. Найдавнішими з них вважаються колядки міфологічного змісту: про космічне море, острів-камінь, світове дерево (образ Всесвіту), про птахів-деміургів – творців світу. Ось приклади такої колядки:
Коли не було з нащада світа, Дажбоже!
Тоді не було Неба, ні Землі, Дажбоже!
А лише було синєє Море, Дажбоже!
А серед моря – зелен Явір, Дажбоже!
На явороньку три голубоньки, Дажбоже!
Три голубоньки радоньку радять, Дажбоже!
Радоньку радять, як Світ сновати, Дажбоже!...
Заходячи на подвір'я, колядники просять дозволу, і коли господар зголошується, починають забавну виставу із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок. У поетичних текстах оспівуються господар, господиня та їхні діти, колядники зичать їм щастя й здоров'я, а господарству – статків і щедрого приплоду.
За матеріалами сторінки Рідна Віра - Коло
