Всі батьки рано чи пізно зіштовхуються з такою проблемою як істерика. В когось дитина може просто кричати, а в когось кричить, падає на підлогу, дриґає руками та ногами, може навіть битися головою об стіну. Як діяти під час істерики у дитини розкаже Марина Пристінська, дитячий нейропсихолог, енергетичний кінезіолог, педагог, мама двох дітей.
Попри те, що періодичні істерики у маленьких дітей можна вважати нормою, батькам не можна залишати їх поза увагою і потрібно вчитися правильно на них реагувати, щоб істерики не стали частими та не використовувалися дитиною як маніпуляція для отримання бажаного. Тож для початку треба розібратися з точки зору біології, що таке істерика.
«Ось це все, що батькам не подобається як дитина під час істерики голосно кричить, плаче, тупає ногами, можливо, червоніє - це все є фізіологічні прояви, які відбуваються в наслідок того, що в організмі дитини запущена така емоція як гнів. – каже пані Марина. – Гнів і його прояви: роздратування, незадоволення, агресія, злість - це все емоції, які дають зрозуміти іншим, що вони щось роблять не так. Тобто істерика дитини це сигнал для дорослих, які знаходяться поруч, що щось іде не так. І мозок дитини сприймає, те, що з нею відбувається зараз на даному моменті як небезпеку, тому і запустив емоцію гніву, злості для того, щоб захистити дитину.
Емоції не можна заборонити або стримати це інстинкт. Стримати можна вираження, емоції, тобто дії, які вона запускає. Проте це легко сказати, але не так легко зробити. Для того, щоб керувати своїми діями, які запускає емоція треба навчитись розпізнавати свою емоцію. Тож тепер, коли ми розуміємо, що таким чином наша дитина проживає гнів, злість, роздратування - наша основна задача – дати мозку дитині відчуття, що насправді з нею все добре і жодної небезпеки для її здоров'я, для її життя не існує. Впоратися з цієї задачі ми можемо тільки тоді, коли знаходимось у спокійному стані».
Найперша дія, яку має зробити дорослий коли у дитини істерика – це встановити контакт з самим собою, тобто взяти хвилинку або декілька секунд для того, щоб відновити свій власний ресурс: зробити кілька ковтків води, подихати таким чином, щоб видих був удвічі довший, ніж вдих, уявити зв'язок із центром землі для заземлення, можливо помити руки або обличчя водою. Тобто будь-що, що на декілька хвилин поверне дорослому внутрішній ресурс і дасть силу і час для того, щоб перезавантажитись, заспокоїти себе і далі вже у такому ресурсному стані, комунікувати зі своєю дитиною.
Коли дорослий заспокоївся, його задача транслювати дитині спокій і прийняття усім своїм видом своєю поведінкою, своїми словами, показати, що ми любимо її та приймаємо її такою, якою вона є, у будь-яких її проявах.
Задача дорослого на цьому етапі бути поруч та слідувати наступним порадам:
- якщо дитина дається обійняти її та спочатку просто помовчати;
- якщо дитина не дається до обіймів, можна покласти долоню між лопатками на спинку між лопатками. Тепло долоні й наш спокій будуть також заспокоювати дитину;
- встановити зоровий контакт і дуже спокійним тоном говорити про те, що «Так, я розумію! Так, ти зараз злишся, бо хотів, наприклад, там щось, але у нас не було можливості те придбати/бо у мене не було можливості тобі це дати. Я також іноді злюсь, якщо мені щось не дають/якщо я не отримую те чого хочу, але потім я розумію, що все ж таки не завжди можу отримувати те, що хочу і заспокоююсь».
Тобто задача дорослого розповідати дитині про її емоції про те, що вона зараз проживає і давати приклад. Пам'ятайте, інколи постійні істерики можуть свідчити про стрес у дитини, та ПТСР. Тож якщо ви розумієте, що це не просто істерики, або не можете справитися самі – обов’язково зверніться по допомогу.
